Ідеї Сухомлинського живуть.

З досвіду впровадження педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського

«Усе, що робиться в школі, повинно мати глибокий моральний смисл» ( В. О. Сухомлинський)

В.О. Сухомлинський - Учитель з великої літери, один з видатних педагогів сучасності не лише в Україні, а й у всьому світі. Розроблена ним педагогічна система збагатила науку новаторськими ідеями і положеннями, зробила внесок в теорію і практику навчання і виховання. „Уся система навчання і розумового розвитку у нинішній школі потребує докорінного наукового вдосконалення”, - зазначав В.Сухомлинський.

Творча спадщина В. О. Сухомлинського для сучасних поколінь учителів - цінне джерело безперервного розвитку та удосконалення професійної та психолого - педагогічної майстерності. На багато запитань з приводу методики навчання і виховання особистості ми можемо знайти відповідь, перечитавши наукові праці, публіцистичні статті, казки цього відомого на весь світ українського педагога - гуманіста і дитячого письменника, який реалізовував свої підходи щодо шкільного навчання у 50 - 60 -х роках у Павлиській середній школі.

Однією з фундаментальних проблем розвитку учня, що досліджував

В. Сухомлинський, є набуття знань, умінь і навичок, розвиток творчих здібностей дітей, формування пізнавального інтересу до навчання, заохочення до розумової праці, зацікавленість школярів. Він писав:

« Навчити дитину вчитися, дати їй уміння, за допомогою яких вона буде самостійно підніматися із сходинки на сходинку довгого шляху пізнання - це одне з найскладніших завдань учителя. Саме у його здійсненні — ключ до тієї педагогічної мудрості, оволодіння якою робить нашу працю творчою.»

Учительська праця проходить у світі дитинства. Про це не можна забувати ні на хвилину. Адже це особливий світ, який ні з чим не порівняєш.

« Потрібно вжитися в світ дитинства: в кожному вчителеві повинна сяяти і ніколи не гаснути маленька іскорка дитини.»

Розкриваючи це поняття ширше, можна сказати, що це, насамперед, емоційне пізнання навколишнього світу, відчуття серцем того, що дитина бачить навколо себе, що вона сама робить.

Це яскраве, повнокровне, виразне життя серця, гра почуттів, емоційних рухів - ось що таке дитинство як об'єкт нашої педагогічної праці, як середовище, в якому нам доводиться працювати. Ми маємо справу з найскладнішим, неоціненним, найдорожчим, що є в житті, - з дитиною. Від нас, від нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її життя, розум, характер, воля і щастя.»

Часто ми, вчителі і батьки, стикаємось з такою тенденцією, що дитина, вперше переступивши поріг школи, втрачає інтерес, охоту до навчання. Вона зустрічається з багатьма труднощами, уроки стають для неї тягарем, учитель не викликає довіри, завдання на уроках - нецікаві, незрозумілі. Бажання вчитися втрачається повністю. Це питання хвилює багато поколінь. Учитель повинен створити такі умови дитині, щоб школа для неї стала радістю, а наставник - справжнім другом і помічником. Як же зробити урок цікавим? У чому джерела інтересу?

« Урок іде цікаво - це значить, що навчання, мислення супроводжуються почуттям піднесення, схвильованості учня, подиву, інколи, навіть, зачарованості перед істиною, яка відкривається, усвідомленням й відчуванням своїх розумових сил, радістю творчості», - так відповідає на це запитання В. О. Сухомлинський.

Пізнання саме по собі дивний, незвичний , чудовий процес, який пробуджує живий і незгасний інтерес. Перше джерело, перша іскра інтересу до знань - у підході вчителя до матеріалу, який пояснюється на уроці, до фактів, що аналізуються. Джерело інтересу - і в застосуванні знань, у переживанні почуття влади розуму над фактами і явищами.

У самій глибині людського єства є невикорінна потреба відчувати себе відкривачем, дослідником, шукачем. У дитячому ж духовному світі ця потреба особливо сильна. Та, якщо немає поживи для неї, - живого спілкування з фактами, явищами, радості пізнання, ця потреба поступово слабне, а разом з нею згасає інтерес до знань.

З цього приводу корисні рекомендації розробив видатний педагог В. О. Сухомлинський.

1. Нехай у школі панують яскрава думка, живе слово і творчість дитини.

2. Пам'ятайте, що урок - це дзеркало загальної та педагогічної культури і майстерності вчителя, мірило його інтелектуального багатства.

3. Учитель повинен заходити до класу з думкою принести з собою подив і бажання знати більше, формувати в учнів жадобу пізнання.

4. Учіть так, щоб знання добувалися за допомогою наявних уже знань.

5. Навчайте дітей думати біля першоджерел мислення, зокрема серед природи і у праці.

6. Учитель навчає і виховує, передусім, неповторністю своєї індивідуальності, особистісними якостями.

 У початковій школі, безперечно, без цих прийомів не обійтись. А ще, звичайно, використання безліч ігрових моментів. Адже основною діяльністю для дитини, в якій виявляється її творчість, є гра. У самій природі дитячих ігор закладені можливості розвитку гнучкості й оригінального мислення, здатності конкретизувати та розвивати свої власні задуми і пропозиції інших дітей. Ще одна винятково важлива властивість ігрової діяльності - це внутрішній характер її мотивації. Діти граються тому, що їм подобається сам ігровий процес. І мені, як вчителю, залишається лише використати цю природну потребу для поступового залучення дітей до більш складних творчих форм ігрової активності. Ігри використовуємо як на уроках, так і в позакласних заходах з метою навчання і виховання молодших школярів.

« У грі немає людей серйозніших, ніж маленькі діти. Граючи, вони, не тільки сміються, а й глибоко переживають, іноді страждають.»

Крім цього, намагаюсь терпляче вислуховувати різного роду запитання, які ставлять мої діти. Адже саме запитання дають змогу розвивати допитливість дитини, внести в навчально-виховний процес якийсь незвичний розвантажувальний момент. Жорстка орієнтація молодшого школяра на пошук відповідей, а не на породження запитань, переважання на уроках запитань, адресованих пам'яті, а не мисленню учнів, проводять до критичної ситуації в розвитку допитливої дитини.

Важливим моментом у навчанні і вихованні є підтримання уваги дітей. А це можливе при умові, коли не втрачається безпосередній зв'язок « учитель учень», коли при поясненні нового матеріалу спираюся на, хоч і маленький досвід дітей, намагаюсь вияснити, а що вже знають діти. Чим активніша думка в процесі сприймання навчального матеріалу, тим легше учневі навчатись. А ще із власного досвіду можу запевнити, що в класі повинна бути доброзичлива атмосфера.

У В. О. Сухомлинського читаємо:

« Якщо вчитель не думає над тим, щоб створити в учнів внутрішній стан емоційного піднесення, інтелектуального натхнення, знання викликають тільки байдужість, а розумова праця приносить утому. Навіть найсумлінніший учень, зосереджуючи свої зусилля на запам'ятовуванні матеріалу, швидко вибивається із колії».

Роздумуючи над цією проблемою, В. О. Сухомлинський зазначає:

« Пам'ятайте, що нема і не може бути, абстрактного учня. Мистецтво й майстерність навчання полягає в тому, щоб, розкривши сили й можливості кожної дитини, дати їй радість успіху в розумовій праці».

До важливих умов , що сприяють підвищенню інтересу до навчання, В. О. Сухомлинський відносить проблему наочності на уроці. В цьому і я неодноразово переконувалась, проводячи уроки в початковій школі. Інтерес до предмета й увага учнів збільшуються завдяки майстерному використанню різноманітних засобів унаочнення. Наочність педагог називає « світлом, що осяває стежку пізнання». Таке розуміння і такий підхід до застосування засобів наочності вимагає великої науково-педагогічної підготовленості вчителя, знання психології дитини. Унаочнення як загальний принцип і метод розумової праці молодших школярів потребує, щоб дитина водночас бачила, слухала, переживала, думала.

« Наочність — сила, яка розвиває уважність, мислення, вона надає емоційного забарвлення пізнанню. Завдяки одночасності бачення, слухового сприйняття, переживання і мислення у свідомості дитини формується те, що у психології називається емоційною пам'яттю. Без формування розвинутої, багатої емоціональної пам'яті не може бути й мови про повноцінний розумовий розвиток у дитинстві». ( Т.2 - с 504).

Велике значення В.О. Сухомлинський надавав і дослідницькому підходу до вивчення предмета. Цей аспект має важливе значення і в початковій школі. Адже навчання - це дуже важка розумова праця і, щоб ця праця була успішною, вона має бути цікавою, бажаною для учнів. Причому цікавим може бути не тільки предмет, а й спосіб пізнання.

При вивченні курсу « Я і Україна» особливо велику роль відіграє саме дослідницький підхід, коли, наприклад, вивчаємо на уроці властивості води, ґрунту, повітря. Дуже важливо не давати готових висновків, не доводити правильність тієї чи іншої істини, а дати змогу дітям самим шукати підтвердження дослідити, знайти правильну відповідь або спростувати висунуту гіпотезу. Знання, набуті у процесі такої праці, зберігаються в пам'яті значно міцніше, оскільки вони, за словами В. О. Сухомлинського , « не пасивно засвоюються, як звикли говорити вчителі, а здобуваються активними зусиллями». А в дійсності особливих зусиль діти і не прикладають, бо такі уроки живі, насичені, цікаві. Інтерес до навчання поглинає дітей з такою силою, що вони не відчувають втоми, виснаження. Тільки радість пізнання охоплює їх. А ще дуже цікаву пораду давав В. О. Сухомлинський вчителям початкової школи, які набирають перший клас:

« Ведіть дітей в поле , в ліс, на луг , учіть спостерігати й бачити явища навколишнього світу. Школа спостережливості в молодшому віці - необхідна умова розумового розвитку.»

Красою рідного краю милуємося на екскурсіях в природу, про неї говоримо на уроках рідної мови, читаємо вірші, вчимо народні пісні, ігри, які розкривають перед вихованцями духовне багатство народу. Складаємо казки.

«Казка – животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем. Казка – благотворне джерело виховання любові до Батьківщини, яке нічим не можна замінити. Казка – духовне багатство народної культури, пізнаючи яку, дитина пізнає серцем життя народу»

Казки великого майстра слова використовую на уроках української мови, читання , в позакласній роботі. Адже в чарівний світ знань краще йти поряд з казкою. Казки читаємо, інсценізуємо, складаємо самі. Це дає можливість розвивати дитяче творче мислення, уяву, усне і писемне зв’язне мовлення.

Подобаються дітям і уроки на природі. Коли виходимо разом на подвір’я, у весняний, літній, осінній чи зимовий шкільний парк. Такі уроки, екскурсії, спостереження і погулянки впливають на розвиток усіх психічних процесів дітей. Під час спостережень в школярів формується естетичні і моральні почуття. Любов до природи невіддільна від бережного ставлення до неї.

У природі В.О.Сухомлинський вбачав вічне джерело дитячого розуму, фантазії, словесної творчості. Великий педагог прагнув, щоб яскраві образи рідної землі живили свідомість дитини вподовж усіх років навчання, щоб закони мислення вперше розкривалися не перед класною дошкою, а серед поля, на лузі, біля річки, в гаю.

У початкових класах , уже з перших кроків навчання, найважливішим елементом знань стає слово, точніше, реальний, навколишній світ, який виражається в слові і відкривається перед дитиною новими , зовсім не відомими їй до вступу в школу, гранями. Перші і, на мій погляд, найширші кроки по сходах знання дитина робить завдяки пізнанню світу через слово. Як важливо , щоб слово жило, трепетало в свідомості дитини, щоб воно стало для неї інструментом, за допомогою якого вона опановує знання.

« Якщо ви хочете, щоб знання не перетворювалися у мертвийнерухомий багаж, зробіть слово одним з найголовніших інструментів творчості,» - наголошував В. О. Сухомлинський.

Радість як джерело оптимістичної впевненості дитини у своїх силах є умовою того багатства дійсного ставлення до навколишнього світу, без якого неможливі духовний розвиток, нахили, здібності, обдарування.

« Успіх у навчанні - єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для подолання труднощів, бажання вчитися.»

Таким чином, у науково - теоретичній спадщині й оригінальному практичному досвіді В. О. Сухомлинського надзвичайно багато слушних думок щодо проблем майстерності вчителя, зацікавленості дітей, різних аспектів загальної психолого-педагогічної, емоційної, естетично - творчої культури педагога. Справжня співпраця, цікавий урок можливі лише за умови непідробної любові до дітей, глибокого та тонкого знання і розуміння їхньої психології, духовного світу дитинства в цілому.

Ми, вчителі, ні на мить не повинні забувати, що першою вимогою до нас є вимога любові до власної справи.

« Кожна дитина приходить у школу зі щирим бажанням добре вчитися. Воно, ніби яскравий вогник, що освітлює світ дитячих турбот і тривог. Дитина несе його нам, учителям, з безмежною довірливістю. Цей вогник легко погасити байдужістю, невірою в дитину. Будьмо ж людьми, пристрасно закоханими у свою працю, що вміють запалити вогник такої самої любові у своїх вихованців.»

Завжди пам'ятаймо ці пророчі слова славетного українського педагога В. О. Сухомлинського. Хай вони стануть кредом нашого життя.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Сухомлинський В. О. Слово про слово. - Вибр. тв. У 5 - ти т., т. 5. - К.: Рад. шк.., 1977.

2. Сухомлинський В. О. Особистість учителя. - Т. 1. — К.: Рад. шк.., 1976.

3. Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві - Вибр. твори . - К., 1977

4. С. Міхелі. Педагогічні ідеї В.О. Сухомлинського як концептуальна основа особистісно - орієнтованого підходу. Початкова школа. - 2003. - № 9.